У статті висвітлюються питання розвитку театру з позиції Івана Карпенко-Карого. Автор вказує на те, що І. Тобілевич прийшов у мистецтво як талановитий майстер драматургії, сміливий новатор, щоб збудувати новий світ. Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою драматурга-комедіографа.

У статті висвітлюються спостереження над окремими аспектами творчості І. Карпенко-Карого, вплив митці на жанр комедії в українській літературі, на розвиток аматорського театру; розкриваються ідейні погляди та принципи драматурга, становлення І. Карпенко-Карого-комедіографа; місце Т.Г. Шевченка у житті письменника; вивчається вплив І. Карпенко-Карого на розвиток українського театру.

У статті висвітлюються причини, які спонукали І. Карпенка-Карого та Мольєра до написання п’єс «Мартин Боруля» та «Міщанин-шляхтич», подаються матеріали, які можуть бути використані на уроках, семінарських заняттях під час вивчення зазначених творів.

У статті висвітлюється життєвий і творчий шлях видатного українського драматурга Михайла Старицького, його нелегка доля, мужність та наполегливість у сподвижницькій праці створення та розвитку українського театру, незламність духу та відданість українському народу.

Скоробагатько О.Т. «Спільна праця корифеїв українського театру І. Карпенка-Карого та М. Старицького на ниві українського театрального мистецтва».

У статті висвітлюються сторінки співпраці двох видатних корифеїв українського театру І. Карпенка-Карого та М. Старицького, які впродовж тривалого часу підтримували один одного, працювали на ниві театрального мистецтва.

У статті висвітлюються засоби сатиричного змалювання героїв п’єси Івана Карпенка – Карого, видатного драматурга, режисера і актора. Поданий аналіз драматичного твору «Сто тисяч», визначені засоби сатиричного змалювання героїв п’єси.

Стаття присвячена для роботи на уроках української літератури з учнями 8 класів. Матеріал може прислужитися вчителям української літератури в організації проведення навчальних уроків, тематичних контрольних робіт.

У статті висвітлюються події з життя М. Старицького організатора національного професійного театру. Ця робота допоможе учителям української літератури поглибити відомості з життя та діяльності цієї видатної людини під час уроку, а також організувати проведення вечару пам’яті М. Старицького в шкільних закладах. Допоможе учням дізнатися більше про етапи становлення українського театру, та поглибити знання про події, які впливали на жаття фундатора українського театру. Дана стаття відбиває різні етипи творчості та сфер мистецької спадщени М. Старицького

У статті висвітлюється жанрова різноманітність драматичних творів І. Карпенка-Карого на прикладах п’єс митця. Розглядаються соціально-побутові, соціально-психологічні та історичні драми і соціально-сатиричні комедії.

У статті висвітлюється історія походження роду Тобілевичів; розповідається про життєвий шлях батька Івана Карпенка-Карого Карпа Адамовича Тобілевича, який став прототипом Мартина Борулі з однойменної трагікомедії. Проводиться паралель між реальними фактами життя і описаними автором у драматичному творі. Розкривається характер батька Івана Карповича, мотиви, що ним керували, його самовіддана турбота про дітей.

В основу статті лягли маловідомі факти і з життєвого шляху талановитого драматурга-новатора, одного з корифеїв сценічного мистецтва Івана Карпенка-Карого.

Розмаїттям таланту — як на неосяжному художньому полі, так і в інших сферах діяльності, неминуче згадується Михайло Старицький — поет і драматург, прозаїк і перекладач, організатор театральної справи — режисер, актор, керівник театральних груп, активний громадський діяч.

Хавіна С.Я. «Позакласне читання. образ капіталіста-землевласника Пузиря за сатиричною комедією І. Карпенка-Карого «Хазяїн» (10 клас)».

Подано розробку уроку позакласного читання за п’єсою І.К. Карпенка-Карого «Хазяїн».

У статті здійснено системне дослідження розвитку театрального мистецтва в Україні від фольклору до кінця ХІХ ст., виявлено феномен цього етносоціокультурного явища. В результаті нового концептуального підходу, залучення джерельних матеріалів здійснено реконструкцію діяльності М. Старицького та театру корифеїв. Феномен українського театру полягає насамперед у його генетичному зв’язку з традиційною культурою українців, жертовній праці учасників театру, доланні протидії влади, унікальному поєднанні в своєму репертуарі української тематики та етнографічно-фольклорного багатства. Театр корифеїв став мистецьким та етносоціокультурним феноменом не лише українського, а й світового театру.

Стаття презентує векторну багатогранність таланту фундатора національного українського театру М. Старицького. Подано коротку біографічну довідку письменника, що сприяла розвиткові його таланту як поета, драматурга, прозаїка, перекладача. У межах статті проаналізовано ідейно-тематичну спрямованість драматургічної спадщини письменника, визначено важливі значущі пріоритети його п’єс і М. Старицького як неперевершеного майстра театрального мистецтва.

Черненко З.О. «Славний рід Старицьких – Лисенків».

У статті викладаються основні естетичні та етичні норми, якими керувався І. Карпенко - Карий у своїй творчості, висвітлюється широке коло проблем та шляхи їх вирішення, визначається роль письменника в становленні та розвитку професійного театру.

У статті висвітлюється основні особливості творчої майстерності І. Карпенка-Карого, одного із фундаторів національного українського театру , визначається роль митця у становленні і розвитку вітчизняної драматургії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Чуркіна В.Г., Косенко К.О. «Стилістика реалістичного психологізму М. Старицького».

У статті висвітлюється жанрова різноманітність драматичних творів М. Старицького як одного з корифеїв українського театру, що був не тільки талановитим керівником і режисером першої української трупи, але й видатним драматургом другої половини 19 століття. Драматургія його була жанрово різноманітною, що додало йому значимості в першій професійній об’єднаній українській трупі.

Щербіна І.В. «Театральна справа родини Тобілевичів».

Ярещенко А.П. «Деякі спостереження над мовою української драматургії другої половини ХІХ століття (Про мову М. Старицького та І. Тобілевича (Карпенка-Карого))».

У статті проведені деякі спостереження над мовою української драматургії другої половини ХІХ століття (М. Старицький, І. Карпенко- Карий), а саме: показані слова, які не зустрічаються у творах попередніх письменників; визначені фразеологічні одиниці, які автори найчастіше використовують у своїх текстах, також зазначені вузькодіалектні слова, які драматурги подають у своїх п’єсах.