У цій роботі автори наголошують на тому, що театральні ідеї Карпенка-Карого − це принципова система думок і поглядів, що базуються на усвідомленні кращих надбань театральної культури людства, як і його драматична творчість, що внесла в цю культуру нові художньо-соціальні цінності. Автори наголошують на тому, що жанри набули в творчості Тобілевича нових рис – реалізм та психологічне заглиблення образів піднесли драму на новий щабель.

Ключові слова: театральна культура, драматична творчість, реалізм, психологічне заглиблення образів.

У статті автор розглядає історію формування світоглядних позицій Карпенка-Карого крізь призму його життя та творчого шляху. Автор наголошує на тому, що театрально-естетичні погляди Карпенка-Карого — це такі ж його принципові думки, розуміння й принципи, що основуються на усвідомленні кращих надбань театра¬льної культури всього людства, як і його драматургічна творчість, що збагатила цю культуру новими мистецькими цінностями. Доведено, що основними ознаками акторської праці Карпенка-Карого були: велика пильність, працьовитість і внутрішня дисципліна. Усі сценічні креації, які він створив, не були подібні одна до другої.

Ключові слова: світогляд, театрально-естетичні погляди, сценічні кремації, акторська праця.

Грабар В.О. «Іван Карпенко – Карий (Тобілевич) гра долі».

Денисюк І.В. «Майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга».

У статті розглядається проблематика окремих творів І. Карпенка-Карого в зіставленні з філософськими поглядами на місце матеріального й духовного в житті людини, честь і гідність особистості, спокути за гріхи. Зроблено акцент на доцільності широкого використання творчої спадщини драматурга для формування ціннісних орієнтирів школярів.

Стаття подає рекомендації щодо форм і методів роботи на уроках позакласного читання під час вивчення поезії М.Старицького.

У статті висвітлюються основні аспекти жанрового різноманіття творчого доробку видатного українського поета, драматурга та прозаїка М. Старицького. Поетапно окреслено актуальне питання зв’язку ідейно-тематичного спрямування творчого доробку видатного письменника з його суспільною діяльністю. Представлено узагальнений аналіз здійснюваного М. Старицьким гармонійного поєднання патріотичної наснаженості та етнографічної точності як позитивних ознак нової хвилі відродження української культури.

У даній роботі висвітлюється питання про роль і місце І. К. Карпенка-Карого в створенні та розвитку драматичного театру на Україні. В роботі використані спогади про письменника та його епістолярна спадщина.

У статті висвітлюються багатогранна поетика та жанрова різноманітність творів І.К. Карпенко-Карого. Поштовхом для перепрочитання та переосмислення творів Карпено-Карого послужило те, що існує досить стійка вже традиція (вона особливо проявила себе у критичних працях радянського періоду) трактувати їх не за властивими їм естетичними вимірами (романтичними), а з позицій реалізму, “підтягати” до реалізму. Звідси – зміщення акцентів, позитивного і негації, оцінки “досягнень” і “слабкостей” тощо. Сьогодні є актуальним концептуальне осмислення творчості драматурга, зокрема жанрової різноманітності.

У роботі висвітлюються особливості жанрової форми творів І. Тобілевича «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта» та «Житейське море». Актуальність дослідження пов’язана з тим, що особливості жанрової форми п’єс Івана Тобілевича в українському літературознавстві не розглянуті повною мірою, не досліджено особливості «нової драми» у творах «Суєта», «Житейське море», «Хазяїн».