У статті висвітлюється ідея відродження національного українського театру, який ґрунтувався на міцних традиціях корифеїв. Перш за все такого видатного українського культурного діяча, як Михайла Старицького, завдяки якому українське сценічне мистецтво наприкінці XIX– на початку XX ст. було піднесене на небачений до того щабель – на вершину світової культури.