Стаття презентує векторну багатогранність таланту фундатора національного українського театру М. Старицького. Подано коротку біографічну довідку письменника, що сприяла розвиткові його таланту як поета, драматурга, прозаїка, перекладача. У межах статті проаналізовано ідейно-тематичну спрямованість драматургічної спадщини письменника, визначено важливі значущі пріоритети його п’єс і М. Старицького як неперевершеного майстра театрального мистецтва.

Черненко З.О. «Славний рід Старицьких – Лисенків».

У статті викладаються основні естетичні та етичні норми, якими керувався І. Карпенко - Карий у своїй творчості, висвітлюється широке коло проблем та шляхи їх вирішення, визначається роль письменника в становленні та розвитку професійного театру.

У статті висвітлюється основні особливості творчої майстерності І. Карпенка-Карого, одного із фундаторів національного українського театру , визначається роль митця у становленні і розвитку вітчизняної драматургії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Чуркіна В.Г., Косенко К.О. «Стилістика реалістичного психологізму М. Старицького».

У статті висвітлюється жанрова різноманітність драматичних творів М. Старицького як одного з корифеїв українського театру, що був не тільки талановитим керівником і режисером першої української трупи, але й видатним драматургом другої половини 19 століття. Драматургія його була жанрово різноманітною, що додало йому значимості в першій професійній об’єднаній українській трупі.

Щербіна І.В. «Театральна справа родини Тобілевичів».

Ярещенко А.П. «Деякі спостереження над мовою української драматургії другої половини ХІХ століття (Про мову М. Старицького та І. Тобілевича (Карпенка-Карого))».

У статті проведені деякі спостереження над мовою української драматургії другої половини ХІХ століття (М. Старицький, І. Карпенко- Карий), а саме: показані слова, які не зустрічаються у творах попередніх письменників; визначені фразеологічні одиниці, які автори найчастіше використовують у своїх текстах, також зазначені вузькодіалектні слова, які драматурги подають у своїх п’єсах.

Статья посвящена актуальной на сегодняшний день проблеме оценки времени, рассмотренной в контексте произведений А.П.Чехова. Статья раскрывает содержание понятия «время» с позиции чеховских героев. В качестве исследовательской задачи автором была определена попытка соотнести время в общепринятом понимании и время Чехова как категорию движения сознания героя, возможность перехода из состояния человека – покорного созидателя с предопределенной судьбой в состояние человека-творца. Работа имеет междисциплинарный характер, написана на стыке литературоведения и философии.

В статья прослеживается истории создания монументов Антону Чехову, исследуются периоды появления памятников, которые совпадают с кризисными периодами общества. Предлагается осознавать современный бум создания памятников писателю как использование некоего демократического бренда, в котором А. П. Чехов представлен одновременно как писатель, путешественник и гражданин.